1685-92 рр., в часи Руїни, коли Польща формально
відновила козацтво з традиційними для нього формами самоврядування, монастир був відбудований богуславським
козацьким полковником Самійлом Самусем. 1702-1704 рр. після війни правобережних
козаків з поляками, коли Богуславський полк змушений був перейти «під цареву
руку» на Лівобережжя, богуславські поляки та їх старости відремонтували монастир,
перенесли його ближче до Богуслава, на
теперішнє місце, і зробили його василіанським (уніатським). 1711 року Богуславський
монастир був зруйнований запорізьким старшиною Пилипом Орликом під час його походу з турками й татарами проти
москалів.
1740 року у зв’язку із
побудовою дерев’яної Свято-Миколаївської церкви
монастир зветься Свято-Миколаївським.
1768 року під час Коліївщини Свято-Миколаївський монастир знову стає православним. 1780 року в монастирі була побудована дерев’яна
церква святої великомучениці Варвари. 1787 року внаслідок пожежі (скоріше
підпалу) згоріла головна Свято-Миколаївська
церква, і лише в 1799 р. митрополит
Київський Ієрофей пожертвував дерев’яну церкву, що закривалася у
Голосіївській пустині. Її встановили на кам’яному фундаменті.
1851-53 рр. на її місці
будується трьохпрестольна кам’яна церква: в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці,
Святителя Миколая Мирлікійського та апостола Іакова Алфеєва (літня церква) за
рахунок 10000 крб. срібних, які пожертвував протоієрей Яків Ковалевський. 1851 року
Свято-Миколаївський монастир
перейменовано в Успенський. Дзвіниця при Успенській церкві містила 8
дзвонів різної величини, найбільший – 61 пуд (близько 1000 кг). 1866 року на
кошти астраханського купця Михайла
Сабурова зводиться тепла цегляна церква
Воскресіння Христового, що збереглася до наших днів.
З 1818 р. по 1884 р. при
монастирі знаходилось духовне «повітове» училище, в якому постійно знаходилося до п’яти
вчителів і до 80-ти учнів. Училище мало в самому монастирі належні йому два
приміщення і намісник монастиря майже завжди вважався і ректором училища. На
богослужіння учні ходили в монастирську церкву (Воскресенську). З неї традиційно
9 травня (за старим стилем) відбувався хресний хід на монастирський луг, де
відбувалося освячення джерела Кам’янка,
що витікало із скелі. Ця вода мала цілющі властивості. У Богуславському
духовному училищі навчались такі відомі люди: майстер художнього слова Іван Нечуй-Левицький, письменник Євген Кротевич, відомий адвокат Павло Клебановський (у своїх спогадах описав монастир того часу), Бував тут
і Тарас Григорович Шевченко, коли возив попівського сина з Кирилівки на
навчання у Богуслав; бувала тут і Марко
Вовчок. Відомі оперні співаки, які вийшли з Богуславської бурси: Павло Кошиць, Алейніков, Сікачинський,
Орест Левицький, Трезвинський. Випускником
Богуславського духовного училища був і Олександр
Кошиць (український хоровий диригент, композитор і етнограф).
У першій половині XVIII ст. за наказом настоятеля монастиря ігумена Феодора Андрієвського біля підніжжя
гори було прорито глибоку канаву в шість аршинів шириною і три глибиною. Коли
вона заповнилась водою з Росі, монастир опинився на острові. В’їхати до нього
можна було лише по штучно утвореній греблі, через міст, який на ніч монахи
розводили. Цей міст існував до кінця XVIII ст. і був знесений водою під час великої повені. У XVIII ст. за єпархіальним управлінням
монастир відносився до Переяславської єпархії, а з 1785 р. перейшов у відання
коадьютора Київської митрополії і називався до часу приєднання цього краю до
Росії «закордонним» монастирем. В період єпископства преосвященного Віктора (Садковського)
обитель служила його резиденцією. Із святинь монастир мав дерев’яний хрест, виготовлений із коренів дерев з берегів ріки Йордан, із вкладеними в нього частками святих мощей та ін. (за
браком «особливо важливих святинь» богомольців прибувало небагато, але все-таки
монастир перетерпів під час свого існування не мало і повинен представляти
чималий інтерес). Монастир мав у володінні 83 десятини землі на трьох окремих
ділянках. 1840 року сюди з Афону було завезено і висаджено від підошви гори до
самої монастирської стіни 50 саджанців веймутової
сосни.
Пізніше на монастир впало
велике лихо: йому було заборонено користуватись млином, збудованим на останні
монастирські кошти. Крім того, монастирю було залишено тільки 49 десятин землі,
оскільки документи на 300 десятин поля й лісу були знищені під час пожежі і справа
в суді була програна: хутір і землі у монастиря відібрали. Було присуджено
також скинути з берега кінець греблі млина, що була причеплена до маєтності
графа Ксаверія Браницького за Россю. Ігумен подав прохання до тодішнього
Київського митрополита, але в той час з Браницьким підтримувала родинні
стосунки царська сім’я (Ксаверій був одружений на дочці Катерини ІІ). Київський
митрополит не насмілився виступити на захист монастиря. Рішення суду було
виконано: греблю зруйнували і колеса млина зупинились. Один з випускників
Богуславського училища Павло Іванович
Клебановський, закінчивши курс Київської семінарії і здобувши юридичну
освіту у Київському університеті, вирішив відновити справедливість. Він приїхав
до Богуслава, зібрав усі необхідні документи і розпочав позов з Браницьким.
Клебановський на суді довів, що землю у монастиря відібрано незаконно, і виграв
позов. Монастирю повернули і хутір з лісом, і навіть город.
1904 року монастир було переведено
в жіночий і проіснував він до 1929 року. В документах монастиря (що знаходяться
у Богуславському музеї) згадується настоятелька монастиря ігуменя Євстолія.
У 1930-х рр. з дзвіниці
було знято дзвони, а в храмі знято ікони та інше церковне начиння; було
відкрито дитячий будинок.
У липні 1941 року тут
розміщувався штаб 26-ї армії, що тримала оборону на канівському напрямку. Під
час війни було зруйновано купол і дах церкви Успіння Пресвятої Богородиці. У
1948-50 рр. цеглу з церкви забрали на будівництво 2-го поверху церкви
Воскресіння Христового.
З 1945 р. по 1967 р. – тут
розміщувався дитячий будинок. З 1967 р. по 1993 р. у приміщеннях монастиря
знаходився гуртожиток педагогічного училища.
11 червня 1993 року наказом
Управління освіти Київської ОДА всі приміщення Свято-Миколаївського монастиря передано у власність Київської
єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату. Намісником
монастиря призначено ігумена Вікентія (Міськова).
1994 р. – 1994 р. намісником
стає ігумен Севастіан (Возняк), намісник Видубицького монастиря. У церкві
Воскресіння Христового проводиться реставрація: прибираються стіни між
кімнатами і коридором на 1 поверсі, проводяться розписи колон храму іконописцем
Валерієм Стрільцем: встановлюється іконостас, який привезено було з
Видубицького монастиря.
Намісники монастиря:
– Ігумен Феодор Андрієвський
1729 р. – Ігумен Вассіан Копистецький.
1779 р. – 1788 р.
Ігумен Анемподист. При ньому відбулася пожежа 1787 р., від якої згоріла
головна монастирська церква і майже всі келії.
1788 р. – 1792 р. Ігумен Аркадій. Заклав фундамент нової церкви. Він відкуповував
монастирську землю, яку за незгодою настоятелів заволоділи Богуславські міщани.
1792 р. – Ігумен Варахиїл. Він склав на вимогу
начальства опис монастиря, в якому й знаходився. При ньому в 1794 р. освячена
церква.
– 1810 р. Ігумен Варфоломій. Переведений до
Медведовського монастиря з посадою благочинного монастирів.
1815 р. – Ієромонах Ігнатій.
– 1823 р. Ієромонах Іустин.
– Ієромонах Феогност.
– 1832 р. Ігумен Володимир.
– 1833 р. Ігумен Пантелеймон. Переведений в
Курську семінарію.
1833 р. – 1833 р.
Ігумен Григорій (Гречка). Згодом був начальником Китаївської пустині.
1833 р. – 1833 р.
Ігумен Митрофан. Переведений у Жаботинський монастир. Він збудував
дощату огорожу навколо монастиря.
1833 р. – 1845 р. Ігумен Єфрем. Віддалився на спочинок у
Видубицький монастир.
1845 р. – 1861 р. Ігумен Феодор. З ревністю, хоч і
невдачно, піклувався про повернення монастирю прилеглих йому колись земель.
1861 р. – Ігумен Макарій (Сорокін). Переведений
у Мотронинський монастир.
– Ігумен Іринарх (зустрічались документи
із згадуванням іг. Іринарха)
1993 р. – 1994 р. Ігумен Вікентій (Міськов).
1994 р. – 1995 р. Ігумен Севастіан (Возняк).
1995 р. – 1997 р. Ієрей Роман Антонюк. Був настоятелем
храму.
1997 р. – 1998 р. Протоієрей Василій Панасюк. Був
настоятелем храму.
1998 р. – 1998 р. Ігумен Марк.
1998 р. – 1998 р. Ієромонах Іосиф.
1998 р. – 2005 р. Ігумен Стефан (Негребецький).
2005 р. – 2006 р. Ієромонах Макарій (Кармазін).
2006 р. – 2007 р. Ігумен Григорій (Кулаковський). Було встановлено купол на
церкві Воскресіння Христового, змінено шифер на металочерепицю на даху церкви,
встановлено нові вікна.
2007 р. – 2008 р. Ігумен Миколай
(Коваль). У квітні монастир відвідує Святійший Патріарх Філарет. З квітня 2007
року починаються внутрішні та зовнішні реставраційні роботи церкви Воскресіння
Христового.
2008 р. - Ігумен Амвросій (Савицький). 27 травня 2008 року монастир освячує Святійший Патріарх Філарет.